Тож цього разу ми вирішили поговорити про токсичних керівників. У нас усіх в житті хоча б раз буває такий токсичний керівник, його дуже легко розпізнати, як ви прочитаєте нижче.

Тож у найкращих англійських традиціях пиття чаю з молоком ділюся з вами нашими цікавими думками. Якщо раптом ви впізнали себе в цьому тексті… то привіт, шеф, ми знали, що колись ви нас усе-таки прочитаєте.

Нам от вже якраз принесли чаю, тож я розчищаю столік, і починаю робити нотатки нашої бесіди, щоб потім переказати її вам.

А починалося все так спокійно

Ви починаєте свій день, зробили собі філіжаночку кави, тицькаєте в кота пальцем або гуляєте свого песа. І тут вам прилітає повідомлення: «9:03, чому ви досі не відповіли мені?». Або ще краще — ви простояли в корках годину, зайшли в офіс на 4 хвилини пізніше, і вам тут починають читати лекції. Бла-бла-бла «ніякого першого нагадування», бла-бла-бла, «до цього вже було».

І все це дійство спостерігають усі. Усі, хто є біля вас.

Гівно-задачі з незрозумілими строками, незрозумілі стратегії розвитку, і аргументація «Я СКАЗАВ!!!», «Я ТУТ ЗА ВАС ЖИЛИ РВУ!!! А ВИ!!!!». І там далі крики, мати, згадування якоїсь мами, і це все летить у вас як гівно на вентилятор ще до того, як ви щось взагалі встигли подумати.

Скільки протримаєтеся ви в такому менеджменті — 1 місяць, 5 місяців? Чи поки не виплатите кредит на квартиру? Скільки будете тягнути на собі ярмо вини? Скільки будете їсти нотифікації о 5-й ранку з терміновими задачами, от прям уже?

Чому ми терпимо це?

З особистих спостережень: люди, які лишаються у токсичних командах, дуже лояльні. І у них у голові працює своя калькуляція.

Останнє — найцікавіше. Бо токсичний керівник майже завжди вміє зробити так, щоб ти сумнівався в собі, а не в ньому.

Про зламану самооцінку

Тут хочу привести одну історію в приклад, але без персоналій. У команді працював з нами один хлопчина, який постійно думав, що він повільний, бо на нього конкретно насідав наш ПМ — там постійно то таски горять, то «коли буде зроблено», «ти тормозиш команду», «треба підключати ще одну людину, бо ми не вписуємося». І хлопець реально сидів, працював дуже багато під таким тиском, але не довго — його перевели на інший проєкт. У команду запустили мідла, мідл працював ще повільніше, ми командою почали говорити, що треба вертати старого. ПМ це розумів, але визнати свою неправоту й помилковість в аналізі відмовлявся. Єдине що він почав робити, це на загальних дзвінках говорити про те, на скільки цей хлопчина талановитий. Це не допомогло, хлопець ще пів року після того ходив і думав, що він тупий, — хоча проблема була в тому, що ПМ-у було простіше зламати живу людину, ніж визнати помилку у власних оцінках. Оце і є той самий механізм, через який ми лишаємося: токсичний керівник вміє перекласти свою некомпетентність на вашу самооцінку — і ви ще й дякуєте, що вас не звільнили.

Дослідження показують одну неприємну річ: коли керівник принижує людину, а потім «вирівнюється» — приносить каву, жартує, робить комплімент — більшість з нас готові пробачити. Проблема в тому, що це не справжнє примирення. Є одне цікаве дослідження, опубліковане в журналі Personnel Psychology, — там писали, що коли керівники аналізували власну поведінку після епізодів абʼюзу, вони визнавали, що турбуються переважно про власний імідж, а не про людину, яку образили. Вони роблять «маленькі послуги» з конкретною метою — щоб співробітник почав думати про них краще. Щирих вибачень при цьому майже ніколи не звучить. Але шарманку ці люди крутять по колу.

Три типи токсичних тімлідів, яких ви точно зустрічали

У дослідженнях токсичних керівників виділяють десяток ознак — і навіть однієї з них достатньо, щоб отруїти команду. Ось три найпоширеніших архетипи.

Пожежники. Це керівник, який оживає тільки в кризі. У спокійні тижні він мляво відповідає в чаті, не дає чітких пріоритетів, не планує наперед. Зате коли щось вибухає — вмикається на повну: дзвонить уночі, збирає мітинги «прямо зараз», героїчно лагодить продакшн і потім розповідає на ретро, як він усіх врятував. Проблема в тому, що половина цих пожеж — наслідок того, що він сам не вибудував процеси. А команда живе в постійному режимі тривоги, бо ніколи не знає, коли наступний дзвінок о другій ночі. З практики: робота під таким керівником призводить до хронічної втоми, повної виснаженості (коли ти більше не можеш приймати навіть простих рішень) і вигорання — бо неможливо місяцями жити в режимі надзвичайної ситуації.

Усміхнений токсик. Цей не буде кричати, це та срака, що пердить тихо, але смердить на все село. Завжди у гарному настрої, розказує мотиваційні фрази з LinkedIn, виставляє сторіз в інстаграмі, який він молодець, і без нього кури не несуться, у всіх вірить — і ніхера не робить. Тож коли проблеми починають скопичуватися довкола нього, він обирає одного винуватця, налаштовує проти нього всю команду, робить цю людину винуватою, але типу дає шанс. «Ти наш супергерой, давай, ти справишся». І як правило, ця людина потім непогано так справляється у психолога в кріслі з біполяркою. Це не лідерство — це перекладання системних проблем на плечі окремих людей, які по своїй натурі є відповідальними. Це є використання.

Абʼюзер. Всі гівнюки, один він Дартаньян. Публічні розноси на дзвінках, фаворитизм, газлайтинг, привласнення чужих ідей, фрази на кшталт «це навіть джун зробив би». Він завжди все знає краще за інших. Цього індивіда можна легко впізнати: відсутність емпатії; непослідовність; мікроменеджмент; перекладання провини; «жарти» за рахунок інших і обговорення підлеглих за спиною. Жодне з цього окремо не є катастрофою. Будь-який нормальний керівник може мати поганий день. Проблема починається, коли це системність у поведінці.

Що робити, якщо поки що немає куди тікати?

Перш ніж вирішувати — йти чи лишатися, — є кілька кроків, які варто зробити в будь-якому разі. Вони не змінять токсичну людину (і не повинні; токсичних людей, на жаль, ви не зміните), але вони повернуть вам відчуття контролю.

Пишіть. Є такі начальники, які роздають вказівки по телефону, на кухні, всюди. Записуйте те все й відправляйте йому листа: «Привіт, хочу переконатися, що я правильно зрозуміла. Ось що я почула: [список]. Будь ласка, підтвердь, чи все так». Дуже класно працює, особливо тоді, коли такий менеджер починає говорити «я такого не казав». У вас завжди буде підтвердження.

Дипломатія. Тут вам знадобиться дуже високий емоційний інтелект. Якщо ви чуєте, що людина каже повну єрунду, яку просто важко слухати і хочеться відразу піти помитися, радимо уважно все дослухати, уважно все записати, далі спробувати в цьому лайні знайти хоча б те, що дійсно хороше, хоча б одне слово в купі повної нісенітниці і поверхневих знань, просто одне. Похваліть за це, скажіть, що це просто геніальне рішення, «але як вам здається…» — і тут вже починайте дуже конструктивно простими словами говорити, як треба дійсно зробити, щоб керівник отримав те, що він хоче. Але кажіть, що саме те, що ви сказали, він і мав на увазі.

Шукайте союзників і будуйте альянси. Токсичність живиться ізоляцією. Коли ви наодинці зі своїми думками, ваш тімлід завжди виграє. Коли ви говорите з колегою, який це теж бачить, ілюзія «це тільки зі мною» руйнується. Часто виявляється, що страждає вся команда — просто кожен думав, що він один, дійте разом.

HR — ваш друг, бюрократія теж. Якщо вирішили скаржитися, не приходьте з емоціями. Приходьте з фактами: дати, скриншоти, цитати з чатів, листи. HR не завжди на вашому боці (часто навпаки), але без фактів, друзів та альянсу HR завжди стане на сторону керівника.

Коли тікати — і тікати швидко

Здоровʼя вам ніякий тост не поверне, і +2 долара до вашого рейту теж. Тому ось маркери, які допоможуть зрозуміти, що час тікати вже настав.

Зʼявилися фізичні симптоми, яких раніше не було. Безсоння, панічні атаки, проблеми з ШКТ, тремор, постійні застуди. Ваше здоровʼя ніколи не варте жодної компанії.

Ви почали уникати близьких. Перестали дзвонити батькам, відмовляєтеся від зустрічей, у вихідні просто лежите й дивитеся в стелю.

Ви ловите себе на думках «краще б щось сталося, щоб не йти на роботу» — мрієте захворіти, потрапити в лікарню, щоб був законний привід не зʼявлятися. У такому стані треба думати не про резюме, а про себе. Будь ласка, зверніться до психотерапевта.

Ви помітили, що цикл повторюється. Тімлід зривається — потім «вирівнюється», робить щось приємне — ви видихаєте — і за два тижні все спочатку. Це вже поведінкова модель, яка не зміниться. Люди, які поводяться абʼюзивно, після епізодів найчастіше працюють над власним іміджем, а не над собою.

Токсичність уже не від однієї людини, а від системи. Коли ви розумієте, що HR покриває тімліда, керівництво в курсі й нічого не робить, а інші скаржаться, але теж мовчать — це не «поганий тімлід», це погана компанія. Всередині такої культури нічого не зміниться, скільки б ви не намагалися.

Ви перестали впізнавати себе. Стали різкі, цинічні, втратили інтерес до того, що любили в професії. Якщо ви прийшли в IT, бо любили розвʼязувати задачі, і раптом виявили, що від коду вас нудить — як котика. Тадам, вас вбила ваша класна дружня і така чудова ІТ компанія.

Що зробити

Оновіть резюме, і почніть ходити на співбесіди. Це допоможе вам повернути відчуття контролю. Кріс, до речі, сказав дуже класну річ: як тільки він почав ходити на співбесіди, то на роботі стало набагато спокійніше, бо відчуття того, що виходу не існує, зникло, і зʼявилася більша впевненість у собі.

Найголовніше — почніть себе реалізовувати, пишіть блоги, кейси, викладати йогу, дійте! Як тільки ви побачите визнання, ви більше ніколи в житті не будете сумніватися у собі.

Наполеон чи Спартак?

У нас завжди дилема, що обрати. Кріс обожнює випічку, яку роблять у нас в Україні, каже: «У вас найсмачніша випічка», і завжди каже слово «ЧУДОВО» — напевно, це його улюблене українське слово.

Так от. Спартак — це той, хто бився до кінця, не відступив ні на крок, став символом гідності. І загинув на хресті разом з шістьма тисячами своїх побратимів уздовж Аппієвої дороги. Наполеон — це той, хто програвав і повертався, програвав і повертався, і навіть після Ватерлоо не вважав своє життя закінченим. Він помилявся, відступав, міняв стратегію — але жив далі.

У кар'єрі майже завжди треба бути Наполеоном. Героїчно загинути в бою з токсичним тімлідом — це не перемога. Не треба бути героїчним спартком, віддавати себе і своє життя на самопожертву в імʼя ідіотів які привласнять ваші заслуги собі, оправдуваючись тим що компанія вам заплатила.

Перемога — це коли ви вчасно побачили, де ваше Ватерлоо, спакували речі й пішли будувати нову кампанію в іншому місці. Терпіте різного рода дурість це не гідність, оберіть себе, знайте собі ціну, і ніколи, не заяких обставин не сумнівайтеся у собі і маєте свою думку, можливо хибну, але свою, життя її потім виправить. Постійно ходите на співбесіди і перевіряєте себе.

Не звертайте увагу на емоції ваших керівників — у них теж бувають погані дні, або серед них є не дуже добрі і перелякані люди. Робіть своє, концентруйтесь на своєму, і памʼятайте, що це ви пишете показники у своє резюме. Любіть себе і любіть те, що ви робите, говоріть з друзями на роботі і створюйте альянси по інтересах.

Іноді найкращий карʼєрний крок — це запросити свого колегу або колег на філіжанку кави. Головне — визначіться, яке тістечко ви будете, бо для нас з Крісом це завжди складна дилема.

Автор