Як усе почалося: реклама замість прилавка

Привіт, я Марія.
Мені 24, я люблю ламати шаблони, викликати емоції, дискутувати про сенс кольору в рекламі та аналізувати міфи ринку. Ще з підліткового віку мене захоплювало спостерігати, як бренди комунікують з людьми. Пам’ятаю, як в 11 класі я завела папку з розбором реклами — чому ця реклама чіпляє, а ця — дратує. У моїх батьків був невеликий магазинчик із товарами для дому, і я завжди хотіла допомогти їм зробити його більш привабливим. Але замість того, щоб стояти за прилавком, мені було цікаво — як зробити так, щоб люди захотіли зайти. Я почала вивчати рекламу: що викликає інтерес, що відштовхує, що працює. Мене захопило те, як слова, кольори й ритм здатні впливати на рішення. Це був мій перший досвід дослідження ринку, хоч тоді я й не знала, що це так називається. В університеті я обрала спеціальність “менеджмент організацій”, але найбільше кайфувала не на парах з бухгалтерії, а коли ми готували презентації про бренд або досліджували ринок. Я була тією, хто перетворював реферат на маленьку рекламну кампанію.

Перший досвід просування ідей

Я завжди тягнулась до активностей. Коли університет організовував день відкритих дверей, я брала на себе оформлення стендів, тексти для брошур, придумувала, як залучити школярів до участі. Потім — ярмарки вакансій, воркшопи, зустрічі з випускниками. І хоч це не називалося маркетингом напряму — я відчувала, що просуваю ідеї, створюю взаємозв’язки, думаю про враження. Це був мій перший досвід стратегічного мислення, хоч я тоді цього і не усвідомлювала.

Коли бетон зустрів креатив

Після випуску я пішла працювати в будівельну компанію. Здавалося б, бетон, цегла і фасади — де тут креатив? Але мені з перших днів хотілося змінити підхід — не просто продавати квадратні метри, а створювати мрії. Я бігала з ідеями, приносила референси з Pinterest, говорила про візуальні історії й емоційну цінність. Але замість захоплення — тиша.
Мене не розуміли. Казали, що я говорю занадто швидко, що все це непрактично. Я постійно дискутувала, іноді просто через бажання «докопатися до суті». Я знала, що в мені є щось сильне, але не знала, як це донести. Тоді я вирішила навчитись — не лише мріяти, а й структурувати. Закінчила курси з проєктного менеджменту, почала читати книги з фасилітації та аргументації. Навчилася готувати короткі брифи, оформлювати презентації, говорити зрозуміло навіть для будівельника на майданчику.

Сила в ясності, а не в масштабі

І мене почули. Саме тоді до мене дійшло: сила не в кількості сказаного, а в чіткості думки. Раніше я намагалася вразити масштабом — довгими поясненнями, ідеями з різних сфер. Але виявилося, що справжній вплив починається там, де ти здатен коротко і влучно донести суть. Іноді 10 слів, підкріплені візуальним прикладом, змінюють більше, ніж довга презентація. З того моменту мої ідеї не лише слухали — їх почали впроваджувати. З того моменту мої ідеї почали не просто слухати, а втілювати.

Не шум, а пульс команди

Зовні все виглядало як професійний прорив, але найбільша зміна сталася всередині мене. Я більше не боялась бути «занадто» — занадто гучною, занадто емоційною, занадто ідейною. Я перестала виправдовуватись за свою енергію. Бо зрозуміла: моя енергія — це не шум, це пульс. Вона не заважає — вона рухає вперед. Зараз я працюю разом з архітекторами ще на етапі концепції. Ми придумуємо не просто планування, а цінність. Я почала об’єднувати дані ринку, думки мешканців, емоції майбутніх покупців — і це дало результат. Один з проєктів мав найбільшу зацікавленість серед усіх, які запускала компанія. І найкраще в цьому — я знаю, що стала тією, хто заряджає команду, наче батарейка.